Стоп-кран для міністра і сигнал для президента

Великі інфраструктурні проєкти голови держави приречені через кадрову політику

Під час зміни влади в країні, корупційні схеми та їхні виконавці, як правило, залягають на дно. Вони вичікують де і коли можна присмоктатися до тіла держави. І за нагоди «схемщики» знаходять слабкі місця в системі. Кожного дня ми чуємо про те, що українська влада розставляє запобіжники проти корупціонерів. Запровадили корпоративне управління у державних компаніях. Обрали до наглядових рад іноземних фахівців. Дали їм високі зарплати, аби вберегти від спокуси хабарів. Здається де тут прилаштуватися «схемщику»? У міністри не візьмуть через «темну» біографію, а у держкомпаніях конкурси. Втім є лазівка. Можна влаштуватися радником. Бажано радником міністра. А ще краще штатним радником, щоб отримувати усі привілеї державної людини. Саме у кабінетах таких радників, і вмирають реформи.

Зрадник серед радників

Президент, на одній з останніх прес-конференцій чимало часу приділив «Укрзалізниці». Реформа цього гіганта вже кілька років, як перезріла. І ніби рушила з мертвої точки. Звільнили керівника перевізника, правління і наглядова рада наразі на короткострокових договорах, аби не гаяли часу і працювали. Змінили навіть міністра інфраструктури. Олександр Кубраков – професіонал нового формату. Знається на ІТ-сфері, прийшов з бізнесу. Зарекомендував себе, як ефективний менеджер на «Великому будівництві». Його наступний проєкт – українська залізниця. Міністр не може, і не повинен знати тонкощі усіх напрямків свого відомства. Він має набрати команду. І це час для корупціонерів. У цей період найлегше визначити – що буде з реформою. Штат радників нового міністра – це маркер для інвесторів, для партнерів і для суспільства. І довго чекати поки проявляться «схемщики» не довелося.

Іван Федорко

У червні штатним радником міністра інфраструктури призначили Івана Федорка. Це людина, приклад якої, може розповісти про всі аспекти корупції. Його біографію можна вписати у підручники для НАБУ, НАЗК, ДБР, САП та ВАКС. Він уособлює усі різновиди гріхів, які трапляються з посадовцями такого штибу. Тут повний букет. П’яне ДТП, погрози журналісту, хабарництво, звільнення через розголос у ЗМІ і стійка репутація посадовця, який не гребував зрадити країну заради зиску на крові. І він знову у владному кабінеті.

Колаборант

Нинішній заступник міністра внутрішніх справ, а 2016 року народний депутат Антон Геращенко, 5 років тому заявив, що саме Федорко курує подачу вагонів у самоназвані ЛДНР, аби з непідконтрольних територій, вивозили вугілля. Це був чи не єдиний заробіток терористів, окрім прямого фінансування з Москви. З російськими найманцями офіційно не торгує жодна компанія. Адже у цивілізованому світі це називається фінансування тероризму. Але 5 років тому українські вагони везли вугілля з Донбасу, а країна платила за це гроші. Звісно готівкою. У той час Іван Федорко був директором з вантажних перевезень і логістики «Укрзалізниці». Тобто схему втілював саме він. І цього року сумнівів не лишилося. Після оприлюднення «плівок Медведчука», суспільство дізналося – найвище керівництво держави, за готівку купувало вугілля у терористів. І хай «відмашку» для цього давали у кабінеті президента, а організовував все Віктор Медведчук, втім конкретні документи, конкретні дозволи на вагоновідправлення давав Федорко. Саме він був тим ланцюгом, який міг відмовитись, який міг звернутися в НАБУ, НАЗК, ДБР, САП чи до журналістів і викрити схему. Саме у нього був вибір, адже решта учасників схеми свої інтереси окреслили давно. Хтось через те, що кум Путіна і поборник «руского міра», хтось через звичку заробляти повсякчас і на всьому. Але у Федорка був вибір. І він його зробив. Возив вугілля і забезпечував терористів коштами на знаряддя вбивства українських захисників. І це було після трагедій Іловайська, Краматорська, після збиття військових і цивільного літаків, після тисяч вбитих і сотень тисяч знедолених.

Ледь не вбив сім’ю журналіста

І сидів би Іван Федорко на посаді «розподільника» вантажних вагонів за хабарі, як би не підвела власна натура. Так 5 років тому п’яний Федорко, за кермом Audi Q7, за майже півтора мільйона гривень, вилетів на зустрічну смугу і протаранив машину, у якій їхала сім’я з двома дітьми. Дивом ніхто не загинув. Діти отримали забої, а їхня мама численні переломи та забій мозку. Ця історія отримала розголос лише тому, що батьком у цій сім’ї є відомий журналіст Максим Левін. Він і був за кермом іншої автівки. Левін одразу повідомив, що п’яний Федорко пропонував все «повирішувати» на місці. Втім принциповість журналіста змусила дочекатися поліцію і поїхати на експертизу у найближчу лікарню. Звідти Федорко дивним чином зник. І з’явився вже наступного дня у столиці. Там отримав документа, що тверезий і просто страждає на подагру та слабке серце. Вміння «порішати» питання сталося у нагоді Федорку й надалі. Через розголос цієї історії йому загрожувало реальне ув’язнення. І поліція про це навіть повідомила. У грудні того ж 2016 року правоохоронці оприлюднили інформацію, що Федорка заґратували на 2 роки. Втім потім прес-служба відомства дивним чином почала вибачатися і заявила, що чиновника лишень оштрафували на 8,5 тисяч гривень і позбавили на півтора року водійського посвідчення.

Хто наступний вибачатиметься за Федорка?

Та все ж тоді не змогли зам’яти цю справу остаточно. За посадовця довелося вибачатися навіть тодішньому міністру інфраструктури Володимиру Омеляну. І Федорка довелося звільнити з залізниці.

Послідовник Януковича

І ось він знову має посвідчення Кабінету міністрів. Цього разу у статусі штатного радника міністра інфраструктури. Перевізники розповідають, що Федорко одразу активно став до справи. Бо невдовзі жнива. І Україною поїдуть вантажні вагони із зерном. Іван Федорко наразі має нагоду відігратися за усі 5 років, коли був відсторонений від справ. А ще, вочевидь, потрібна нова Audi Q7.

Справа у тому, що розбив він машину, яку йому подарував Максим Шкіль. Львівський бізнесмен, колишній соратник Януковича, який очолював на Львівщині «Молоді регіони». Він також має неабияку зацікавленість у перевезенні зерна. Саме цим займається одна з його фірм «Перша логістична компанія». І їй потрібні зерновози. І їх має бути більше і за менші гроші аніж у конкурентів по ринку. Тож Федорко кинувся у бій відпрацьовувати розбиту подаровану машину. 23 липня на нараді у міністра він запропонував централізовано розподіляти виділення зерновозів. І центр прийняття рішень має бути на Одеській залізниці. Бо Федорко там колись працював, тож лишилися зв’язки. За словами учасників зустрічі пропозиція була настільки нахабною, що її цього разу просто проігнорували. Але Федорко лишається у кріслі радника міністра тож «схеми» із зерновозами ще попереду.   І не лише із зерновозами. Федорко має плани на увесь вантажний парк. Він і відпрацьовану схему має. Вона полягає у створенні штучного дефіциту вантажних вагонів. Якщо Федорко отримає змогу розподіляти їх у такий важливий період – він, під різними приводами, зможе обмежити доступ до тих таки зерновозів для окремих перевізників. Відповідно зростуть і корупційні пропозиції.

Шкідливий ланцюг

Слідом за зерном, залізниця очікує великі замовлення на перевезення руди. Її возять здебільшого великі компанії, які належать тим, кого в Україні називають олігархами. А називають їх так ще й тому, що їхні вантажі держава возить напівлегально. Ніби і великий бізнес не проти офіційно платити у бюджет за перевезення, ніби і держава цього вимагає. Втім у якомусь з кабінетів міністерства оселяється такий Федорко, за готівку домовляється з представником того ж бізнесмена, гроші йдуть повз державу, чесний підприємець не взмозі конкурувати, залізниця рахує збитки, а держава починає боротьбу з олігархами. Втім прибрати Федорка, як корупційну складову, і все починає працювати, як треба. Підприємці конкурують, залізниця багатіє і відновлюється, держава має надійного наповнювача бюджету і сприяє розвитку бізнесу, а не воює з ним. Один шкідливий ланцюг здатен зіпсувати роботу всього великого організму. Усвідомивши роль Федорка і таких, як він, можна збагнути і те, як припинити збочені стосунки підприємців і влади. І зробити їх нарешті цивілізованими.

Про корупційні звитяги Федорка можна розповідати довго. Дудь-який пошуковик повідомить читачеві і про його розкішний маєток на Київщині. Його він записав на доньку. Вона теж має власну компанію-перевізника і теж претендує на зерно, руду, тощо.

Фігура Івана Федорка на перший погляд виглядає дрібною. Він наразі лише один з радників. І обізнаність у залізничній галузі у нього не забереш. Він і справді все життя на залізниці. Втім у цьому і небезпека. Федорко знає, як, маючи найменший вплив, натиснути аби отримати максимальний ефект. Наразі його мета – вагони під зерно і руду. Він наживеться. А під укіс може піти ціла галузь. Адже поки в урядових кабінетах сидітимуть такі чиновники, і міністру, і президенту всі іноземні партнери й надалі казатимуть – боріться з корупцією. І вони мають на увазі не стільки боротьбу з олігрархами, навіть не позбавлення мандатів депутатів чи звільнення міністрів. Іноземні експерти чітко знають – щось прогнило у середині системи.

«Велике будівництво», «Велика реставрація» – ці проєкти, ініційовані президентом України, вже дають свій зиск. Щонайменше 200 тисяч українців отримали роботу. Навіть у найзавзятіших опонентів чинної влади не повернеться язик заперечувати те, що дороги в країні будують. Разом з тим влада заявляла, що це лише початок розбудови вітчизняної інфраструктури, яка вкрай потрібна найбільшій транзитній країні на континенті. І на черзі реформа «Укрзалізниці». Без неї Україна й надалі лишатиметься у сплячці, допоки її не розірвуть зовнішні сили. Поки вітчизняною колією не почнуть рухатися люди і товари з європейською швидкістю – економіка не прокинеться. Дороги швидко зіпсують вантажівки, а «Велике будівництво» ризикує перетворитися на ширму реформи інфраструктури. Ніби щось робили, ніби щось будували, але віз і нині там. І навіть найщиріші прагнення президента розбудовувати країну зрештою перетворяться на гримання чолом об стіну. Тому що в Україні замало визначити вектор руху і наказати не красти. Боротьба з корупцією, про яку повсякчас нагадують західні партнери – це не їхні забаганки, відмовки, чи щось примарне. Це абсолютно реальна справа. Для цього міністру треба уважніше подивитися на власного радника.