Віктор Єленський, хто він? Ленінець чи націоналіст?

Сьогодні глава ДЕСС – ультрапатріот Єленський, з подачі якого почалося знищення УПЦ. За СРСР він теж боровся з православ'ям, але як ленінець. Коли він був щирим?

Ми живемо за часів, коли злочини радянського режиму і сама комуністична ідеологія засуджуються. Перейменовуються вулиці, зносяться пам’ятники, переглядається ставлення до історичних подій. І це стосується також церковної теми. Сьогодні є численні документальні свідчення, які доводять, що більшовики вчиняли очевидні злочини: розстрілювали десятки тисяч священнослужителів і віруючих, руйнували сотні церков, переслідували парафіян.

Ленін вимагав від своїх підлеглих «якнайшвидше покінчити з попами і релігією». За задумом більшовицького вождя, представників духовенства слід було «арештовувати як контрреволюціонерів і саботажників, розстрілювати нещадно та повсюдно. І якнайбільше».

І начебто зараз злочини Леніна та більшовиків відомі всім. Але що ви скажете, якщо ми повідомимо, що люди, які пропагували за часів СРСР ленінські «церковні» ідеї, сьогодні визначають політику держави у відносинах із Церквою? Ось тільки не радянської держави, а української. Що вони обіймають найвищі пости. Ви скажете абсурд? А ось і ні.

«Не можна не вразитися масштабності та глибині думки Леніна, його геніальності»

«Марксистко-ленінська теорія дає нам інструменти для проникнення у духовну сферу людства, – каже нам ця людина. – Не можна не вразитись масштабності та глибині думки Леніна, його геніальності».

Автор цих рядків – голова Держетнополітики Віктор Єленський. Наприкінці 80-х він був одним із найактивніших рупорів наукової атеїстичної пропаганди.

Він викривав іудейських сіоністів, розповідав про вільне життя в СРСР протестантів, але, мабуть, одна з найпомітніших його робіт – «Здійснення в УРСР декрету «Про відокремлення Церкви від держави і школи від церкви» в перші роки соціалістичного будівництва».

В ній Єленський співав панегірики рішенням Леніна щодо розгрому та пограбування Церкви, руйнування її храмів і взагалі, «роботи» з церковниками.

І незважаючи на те, що сьогодні ці тези здаються дикими, вони, як не дивно, цілком відповідають тому, що втілює Єленський у життя, будучи в Україні «головним за релігією».

Духовенство та монахи – агенти імперіалістів

«Після Революції реакційне духовенство і ченці стали агентурою закордонних інтервентів, а монастирі, які перебували в тилу радянських військ, перетворювалися на опорні пункти банд, вогнища погромно-антисемітської агітації», – так писав Єленський про Церкву. Його посилання зрозуміле – церковники – це вороги радянської влади, «контра».

Приблизно те саме, хоч і більш дипломатично (посада зобов’язує) Єленський говорить про Церкву і сьогодні: «Всі колаборанти-священники походять саме з цього середовища, саме з цієї Церкви. Але знову ця проблема не є головною. А головне – у тому, чим ця Церква труїла голови довгий час».

Сьогодні всі чудово розуміють, ніяким «осередком інтервентів» Церква 100 років тому в Україні не була. Немає сумніву, що через деякий час усі погодяться, що не була колаборантом і УПЦ.

Знищення Церкви хотіли самі віруючі

«У складі Наркомату юстиції було створено ліквідаційний відділ. Партійні організації, Ради у практичній діяльності по реалізації ленінського декрету «Про відокремлення Церкви від держави» спиралися на антиклерикальний рух трудящих, які у своїй більшості схвально зустріли його. Навіть церковники в 1921 р. змушені були визнати, що ідею відокремлення церкви від держави українське православне населення прийняло зі співчуттям», – писав Віктор Єленський у 1988 році.

Тобто, як запевняє нинішній глава ДЕСС, народ сам хотів знищення Церкви. І ліквідацію священників, руйнування храмів (саме цим і займався ліквідаційний відділ) більшовики здійснювали на прохання трудящих.

Нічого не нагадує із сьогоднішніх реалій? Ось як коментує сьогодні Єленський масові обшуки СБУ в храмах УПЦ: «Я думаю, що ці обшуки – це, насамперед, результат чи наслідок величезного обурення, яке в суспільстві викликає позиція УПЦ Московського патріархату, позиція, якої вона дотримується щонайменше з 2014 року». В іншому інтерв’ю він каже: «Є запит у суспільстві на те, щоб не було структур, пов’язаних із Москвою».

У риториці Єленського змінилися лише історичні декорації. Принцип залишився той самий: держава справедливо громить Церкву – цього нібито хоче сам народ.

Церковники мали нахабство мімікрірувати під артілі

З історії ми знаємо, що після розгрому монастирів багато монахів намагалися пристосуватися до більшовицької дійсності та реєструвалися як комуни та артілі. Вони чесно працювали і, природно, жодної загрози для держави не несли і не могли нести. Але не так вважав ленінець Єленський.

«Дуже поширеними в той час були створені священниками та ченцями «комуни» та «артілі». Насправді ж вони не тільки зберігали устрій монастирів, а й ставали пристановищем для контрреволюційних, бандитських елементів. Органам Радянської влади довелося вжити рішучих заходів для протидії цим псевдокомунам», – писав нинішній глава ДЕСС.

Вилучення храмів та церковних цінностей – правильні дії більшовиків

Про те, як грабували храми у 20-х роках ХХ століття – написано багато наукових праць. Зараз доступні документальні кадри, де червоноармійці виносять із вівтарів чаші, хрести, звалюють у купи ікони та інше. Тоді більшовики аргументували все це необхідністю допомоги голодуючим. Наразі відомо, що це брехня. Церква сама збирала кошти для цієї допомоги, але завдання рад було в іншому – в повному її знищенні. Ленін доповідав у ЦК: «Ми придбаємо багато цінностей, великий капітал, гостро необхідний нам, і водночас розпалимо ненависть, розкол в лавах віруючих, нацьковуючи їх, почнемо репресії, знищимо опір».

А тепер повернемося до Єленського.

Ось його цитати: «Особливо запеклоо духівництво опиралосяр конфіскації власних земель і майна. Боротьба проти вилучення церковних коштовностей найбільш рельєфно виявила антинародний характер верхівки російського православ’я… Нелюдський за своєю суттю акт опору вилученню церковних цінностей на потреби голодуючих, призвів до розчарування трудящих у ідеях російського православ’я».

«Керівники Церкви виробили програму широкомасштабної протидії декрету (Леніна – Ред.), яка повністю вписувалася у плани контрреволюції, що мали на меті знищення Радянської влади».

Тобто Єленський викривав Церкву в тому, що вона не погоджувалась з пограбуванням з боку держави, з вигнанням її із власних храмів та монастирів. І вже в цьому він бачив її «злочин».

Задумаємося, а хіба зараз відбувається не те ж саме? Хіба не виганяють більшовики українська влада Церкву з Києво-Печерської та Почаївської лавр? Хіба не розриває договори з іншими храмами, які більшовики забрали 100 років тому? І хіба відмова тих же монахів Лаври залишати свою святиню не подається в суспільстві як «нелюдський акт спротиву»? У тому числі й за допомогою Віктора Єленського.

Я іншої такої країни не знаю, де так вільно дихає людина

Репресії більшовиків проти Церкви всім очевидні. Доказом цього є десятки тисяч фактів. І хоча б частина з них була в 1988 доступна як науковому партійному працівнику і Єленському. Але ось що він пише з цього приводу: «Вигадки про «варварські руйнування», «закриття церков» тощо вже тоді (у 20-ті та 30-ті роки – Ред.) спростовувалися прогресивними діячами Країни Рад».

Спростовувалися, Карле!

Гнівно викривав Віктор Євгенович і тих представників загниваючого Заходу, хто насмілювався сумніватися в релігійній свободі при радах: «Яку тільки витонченість не виявляли захиснки фальшивки про «гоніння на віру в СРСР», на яку брехню не йшли антирадянщики!»

Чи змінилося щось зараз у риториці Єленського? Абсолютно нічого. При тому, що в Україні вже є безліч очевидних фактів репресій проти УПЦ, глава Держетнополітики їх «не бачить». Він заявляє, що Україна сьогодні є «країною з найбільшою релігійною свободою в Європі». Відповідно, ті, хто каже протилежне – працюють на антирадянську російську пропаганду.

Оновленці – правильні хлопці, вони підтримували революцію

Маючи «державне» мислення, Єленський дуже схвально висловлювався про оновленців. І саме через те, за що їх справедливо критикують у Церкві – за розкол і пристосуванство.

«У рамках православ’я з’явився оновленський рух. В Україні він знайшов значну підтримку серед віруючих. Наприкінці відбудовного періоду 17,2% усіх православних парафій були оновленськими. Оновленці намагалися урятувати Церкву шляхом перегляду її політичної та соціальної орієнтації, встановлення нормальних взаємовідносин із Радянською владою», – хвалить оновленців Єленський.

Немає сумнівів, якби Віктор Євгенович керував релігією в ті роки, він би всіма силами просував би оновленців як «правильну» конфесію. Приблизно так, як сьогодні просуває ПЦУ.

Автокефали – це буржуазні посіпаки

У пострадянській Україні ми знаємо чимало прикладів, коли переконані більшовики та борці з націоналізмом перевзувались у повітрі, миттєво стаючи затятими патріотами. Мабуть, найяскравіший приклад – це Філарет Денисенко. Але й Віктор Єленський відстав ненабагато.

Наразі він позиціонує себе переконаним прихильником автокефальної національної церкви. Але так було не завжди. Наприкінці 80-х він ганьбив автокефалістів з такою ж енергією, як і Філарет.

Ось пара цитат: «Створена запеклими буржуазними націоналістичними посіпаками, УАПЦ після розгрому контрреволюції перетворилася на центр, навколо якого консолідувалися ворожі Радянській владі націоналістичні елементи».

«В очах тисяч селян УАПЦ стала легальним осередком націоналістичної жовто-блакитної контрреволюції, що протягом десятиліття паразитувала на їх почуттях та настроях. Саме це, а не недбалість у канонах, привело до краху УАПЦ».

Жорстка критика, чи не так? Але розвалився СРСР, і переконання Віктора Євгеновича зазнали кардинальних змін. Він виїхав до США на стажування, став стипендіатом програми Фулбрайт Україна. І вже за 10 років Єленський почав писати статті про те, як важливо Україні отримати автокефалію. Він забув, що автокефали – «націоналістичні посіпаки», що вони «паразитували на почуттях народу».

Атеїзм як стан душі

Коли читаєш такі різні заяви Віктора Єленського, і «ленінські», і «націоналістичні» не залишає подив – а коли ж він був справжнім?

В одной из своих работ про протестантов Виктор Еленский провозглашает свое жизненное кредо: «Мы, атеисты, считаем, что научно-материалистическое мировоззрение личности содействует формированию этих качеств, потому что раскрепощает ее сущностные силы, дает возможность адекватно воспринимать окружающий мир, правильно ориентироваться в нем».

В одній зі своїх робіт про протестантів Віктор Єленський проголошує своє життєве кредо: «Ми, атеїсти, вважаємо, що науково-матеріалістичний світогляд особистості сприяє формуванню цих якостей, тому що розкріпачує її сутнісні сили, дає можливість адекватно сприймати навколишній світ, правильно орієнтуватися в ньому».

Слухаючи сьогоднішні слова Єленського, ми ніде не бачимо заяв, що його кредо змінилося, що він став іншим.

Ті переконання, ті принципи, які людина засвоїла із самого початку, у її подальшому житті не змінюються, вони можуть просто по-різному виражатися, набувати різних форм, але в суті своїй залишатися такими самими. При цьому можуть кардинально змінюватися ті суб’єкти, до яких додаються ці принципи. У випадку з Оленським чітко видно, що він працював на ту ідеологію, ту пропаганду, ті сили, які були при владі. Це – принцип.

Якщо раніше при владі були комуністи, він і виправдовував комуністичну ідеологію, якою б жахливою та людиноненависницькою вона не була. Наразі він бере участь у гоніннях на УПЦ. Але якщо завтра раптом влада змінить свою точку зору, і, наприклад, спробує зробити ставку на УПЦ як на державну релігійну структуру (хоча б тому, що вона більш чисельна), то найімовірніше В. Єленський з такою самою запопадливістю, використовуючи ту ж наукову аргументацію, пропагуватиме цей проект.

***

Висновок із усього вищесказаного досить простий: радянські атеїстичні номенклатурники залишаються радянськими атеїстичними номенклатурниками. Вони можуть змінювати лише свою «шкірку», коливатися разом із лінією партії. І ми не маємо права їх за це засуджувати.

Однак слід звернути увагу ось на що. В Україні прийняті відповідні закони щодо декомунізації, відмови від радянської тоталітарної спадщини. У зв’язку з цим цілком логічно поставити питання: чому вірні служителі марксизму-ленінізму, які довели цю вірність безліччю своїх наукових праць, сьогодні визначають політику України у релігійній сфері?