Какой именно нации символом является Бандера?

Я просто очень несдержанно хотел бы встретиться с автором этого лозунга (тайком лелея надежду, что им есть сам Виктор Андреевич Ющенко) и задать ему один вопрос: Какой именно нации символом является Бандера?

Вот к авторам таких лозунгов у меня не хватает сдержанности. Я просто очень несдержанно хотел бы встретиться с автором этого лозунга (тайком лелея надежду, что им есть сам Виктор Андреевич Ющенко) и задать ему один вопрос: Какой именно нации символом является Бандера? Однако надежды мои не слишком велики.

Я привык, что на этом поприще нас всегда провозглашали кем-то, не особо спрашивая нашего на то согласия: то православным русским народом, то большим советским народом, то единым украинским народом. Правда, мы, галичане, всегда себя чувствовали как-то слегка на отшибе этих больших сообществ. Так и в настоящее время — когда кто-то заявляет, что в этой стране есть нация, символом которой является Бандера, я хотел бы поближе познакомиться, что же это за нация такая? Поэтому, не ожидая ответа «сверху», я сам начинаю искать ответ на свой вопрос.

Исходя из собственного почти десятилетнего опыта сожительства со «схидняками» на их территориях, а также из того, что подобные билл-борды я (и все опрошены мной знакомые) видели только на Западной Украине, делаю вывод, что речь идет о какой-то нации, которая сосредоточена в основном к западу от Збруча. Конечно, я допускаю, что кое-каких плакатов о «символе нации» я недосмотрел где-то на Киевщине, но твердо знаю, что их не может быть на Востоке или Юге большого государства, так как там даже металлические таблички с упоминанием в них о «героях» УПА не приживаются. Кроме того, я убежден, что отдельные представители этой загадочной нации проживают и в Киеве, и в Донецке, и в Харькове, и в Одессе, и даже в Севастополе, однако их численность балансирует на грани статистической погрешности. По-видимому, все же речь идет о какой-то западноукраинской нации. 

Здесь уже я начинаю активно протестовать, потому что хорошо знаю, из кого состоит население Западной Украины. Это — сознательные бойки и несознательные гуцулы, урбанизированные галичане, и галичанизированные южные волыняне и западные подоляне, закарпатские русины с другими нацменьшинствами и омосквофиленные буковинцы, переселенные лемки и приезжие схидняки. Где же здесь, извините, нация? Это во-первых. А во-вторых, среди всех перечисленных народов далеко не все захотят признать своим символом Бандеру. Но только, естественно, если их об этом спросить. Я спрашиваю, потому и знаю.

Расспрашиваю гуцулов с бойками не для того, чтобы как-то очернить Бандеру и бандеровцев, а, чтобы сопоставить человеческие истории с историей своей семьи. Моя покойная бабка может и считала Бандеру «символом нации» до того момента, пока в ее дом, куда москали принудительно поселили районного прокурора, бандеровцы метнули гранату. Не учитывая, что там живет еще и какая-то баба — вдова, кстати, участника освободительных движений 1918-1919 лет — с малыми детьми.    

Племянник моего деда, а мой крестный тоже не чувствовал особенную гордость от причастности к бандеровскому движению, поскольку его забрали в лес силой под страхом смерти для него и семьи. Впрочем, семья и так свое заплатила — вывезли в Сибирь за «сына-бандеровца». Таких историй я мог бы рассказать десятки, а людей, которые рассказали их мне, — сотни. Однако не это является целью этой статьи, а попыткой определить — кто в Украине согласится назначить Бандеру «символом нации». Впрочем, возможно, я зря ограничиваюсь лишь жителями Украины. Сторонники такого лозунга, без сомнения, есть и за пределами нашей страны. По-видимому, немало их живет среди диаспоры в США, Канаде, Великобритании и других западных странах. Кроме, понятно, потомков мельниковцев, бульбовцев, умеренной интеллигенции которых бандеровцы истребляли как врагов и изменников.

А еще хорошо знаю, что знак равенства между «бандерой» и украинцем охотно ставят те поляки, родные которых были жестоко истреблены на Волыни в 1943 году, и евреи, которые убеждены в причастности украинских националистов к Холокосту. «Ну чего ты прицепился к «символу нации», — сказал мне знакомый, интеллигентный умеренный львовянин. — Ты же знаешь, что нация все еще формируется и формироваться она должна на каких-то символах. А Бандера принадлежит к числу «малых» символов, потому что большим является герб, гимн и флаг». А я ему на это — «вот и называйте себе «малым символом» будущей нации, при условии, что она когда-то все-таки будет создана». А знакомый что? — выпили по рюмке да и разошлись.

А вот с автором лозунга я таки хотел бы пообщаться. Я бы ему сказал: «чувак (простите Виктор Андреевич за панибратство), ну что ты плетешь? Бандера был радикальным националистом-революционером, который применял террористические методы в своей борьбе. Где есть нация националистов-революционеров? Выдвигая лозунг «Бандера — символ нации», ты отрезаешь от такой виртуальной «нации» подавляющее большинство граждан этой страны. Ну назови ты Степку символом борьбы, но не нации, потому что в ответ услышишь — нет такой нации, символом которой был бы Бандера».

ЗАХІД.Net

Символ якої нації?

Обабіч автомобільних шляхів із Верховини до Львова рясніють біл-борди з фотографією Бандери і гаслом «Символ нації». До Бандери я ставлюся зі стриманою симпатією, до бандерівського руху – зі стриманим співчуттям.

 А от до авторів таких гасел стриманості мені бракує.

Я просто нестримно хотів би зустрітися з автором цього гасла (потайки плекаючи надію, що ним є сам Віктор Андрійович Ющенко) і поставити йому одне запитання: Якої саме нації символом є Бандера?

Однак сподівання мої не надто великі. Я звик, що на цих теренах нас завжди проголошували кимось, не особливо питаючи на те нашої згоди: то православним руським народом, то великим радянським народом, то єдиним українським народом. Щоправда, ми, галичани, завжди себе почували якось трохи на маргінесі цих великих спільнот. Так і нині — коли хтось заявляє, що в цій країні є нація, символом якої є Бандера, я хотів би поближче познайомитись, що ж це за нація така?

Тож, не чекаючи відповіді «згори», я сам починаю шукати відповіді на своє запитання.

Виходячи з власного майже десятилітнього досвіду співжиття зі «східняками» на їхніх теренах, а також із того, що подібні біл-борди я і всі опитані мною знайомі бачили тільки на Західній Україні, роблю висновок, що мова йде про якусь націю, що її зосереджено в основному на захід від Збруча. Звичайно, я припускаю, що якихось плакатів про «символ нації» я недогледів десь на Київщині, але твердо знаю, що їх не може бути на Сході чи Півдні великої держави, бо там навіть забетоновані металеві таблички зі згадкою про героїв УПА не приживаються. Крім того, я переконаний, що окремі представники цієї загадкової нації мешкають і в Києві, і в Донецьку, і в Харкові, і в Одесі, і навіть у Севастополі, але їхня чисельність балансує на межі статистичної похибки.

Мабуть, все ж мова йде про якусь західноукраїнську націю. Отут вже я починаю активно протестувати, бо добре знаю, з кого складається населення Західної України.

Це — свідомі бойки і несвідомі гуцули, урбанізовані галичани і галичанізовані південні волиняки й західні подоляки, закарпатські русини з іншими нацменшинами та змосквофілені буковинці, переселені лемки і приїжджі східняки. Де ж тут, даруйте, нація? Це по-перше. А по-друге, серед усіх перелічених народів далеко не всі захочуть визнати своїм символом Бандеру. Ну, якщо їх запитати, звісно.

Я питаю, тому й знаю. Розпитую різних гуцулів із бойками не для того, щоб якось очорнювати Бандеру і бандерівців, а щоб співставити людські історії з історією своєї родини. Моя покійна бабця може й вважала Бандеру «символом нації» до того моменту, коли в її хату, де москалі поселили примусово районного прокурора, бандерівці метнули гранату. Не зважали, що там живе ще й якась баба — вдова, до речі, учасника визвольних змагань 1918-1919 років — з малими дітьми. Племінник мого діда, а мій хресний, теж не відчував особливої гордості від причетності до бандерівського руху, оскільки його забрали до лісу силоміць під страхом кари для нього і родини. Втім, родина і так своє заплатила — вивезли до Сибіру за «сина-бандерівця».

Таких історій я міг би розповісти десятки, а люди, що розповіли мені — сотні. Однак не це є завданням цього тексту, а спроба визначити — хто в Україні погодиться визначити Бандеру «символом нації». Втім, можливо, я дарма обмежуюся лише мешканцями України. Прихильники такого гасла, без сумніву, є й за межами нашої країни. Мабуть, чимало їх живе серед діаспори у США, Канаді, Великобританії та інших західних країнах. Окрім, зрозуміло, нащадків мельниківців, бульбівців, поміркованої інтелігенції, котрих бандерівці винищували як ворогів і зрадників. А ще добре знаю, що знак рівності між «бандерою» й українцем охоче ставлять ті поляки, рідні яких були жорстоко замордовані на Волині у 1943 році, і євреї, котрі переконані у причетності українських націоналістів до Голокосту.

«Ну чого ти причепився до «символу нації», — сказав мені знайомий, інтелігентний поміркований львів’янин. — Ти ж знаєш, що нація все ще формується і формуватися вона має на якихось символах. А Бандера належить до числа «малих» символів, бо великими є герб, гімн і прапор». А я йому на це — «от і називайте собі «малим символом» майбутньої нації, при умові, що вона колись все-таки буде створена».

Але знайомий що? — випили по чарці та й розійшлися. А от з автором гасла я таки хотів би поспілкуватися. Я б йому сказав: «чувак (вибачте Вікторе Андрійовичу за панібратство), ну що ти плетеш? Бандера був радикальним націоналістом-революціонером, що застосовував терористичні методи у своїй боротьбі. Де є нація націоналістів-революціонерів? Висуваючи гасло «Бандера — символ нації», ти відтинаєш від такої віртуальної «нації» переважну більшість мешканців цієї країни. Ну назви ти Стефка символом епохи, символом боротьби, але не нації, бо у відповідь почуєш — немає такої нації, символом якої був би Бандера».

Львов/