Почем село продаете?

Перед президентскими выборами правительство устроило аукцион неслыханной щедрости для крестьян. Раньше такой любви от премьера село не видело. Но теперь, когда Юлия Тимошенко хочет заручиться поддержкой сельского электората, эта часть избирателей…

Перед президентськими виборами уряд влаштував аукціон нечуваної щедрості для селян. Раніше такої любові від прем’єрки село не бачило. Але тепер, коли Юлія Тимошенко хоче заручитися підтримкою сільського електорату, ця частина виборців стає ласим куснем, який  можна покласти в свою скарбничку голосів, куплених за державний кошт.

Купівля голосів українських селян відбувається централізовано, за принципом піраміди. Перший транш, щоправда поки що у вигляді обіцянки на майбутнє, в якому президентом має стати самі знаєте хто, — це проект нового бюджетного кодексу. Його Тимошенко презентувала на Всеукраїнській нараді сільських і селищних голів. За ним уряд має формувати всі рівні бюджетів від Києва до села. Таким чином сільських голів роблять нібито не залежними від голів райдержадміністрацій. І тепер вони збирають сходи в своїх селах і кажуть селянам: „Не ми будемо їздити в район і простити там гроші, а вони до нас! Тільки ж ви розумієте, що все село має проголосувати за Юлію Володимирівну, бо Ющенко цей бюджетний кодекс підписувати не хоче, а вона це зробить одразу після інавгурації“.

Звісно, що якби це казала якась бабця-пенсіонерка, то було б і не дивно. Але ж більшість сільських голів бодай елементарні уявлення про систему влади в Україні. Коли Тимошенко раптом стане президентом, хоча в цьому є великі сумніви, то вона не захоче послаблювати роль райдержадміністрацій, бо це буде вже не Ющенкова, а її вертикаль влади. Навіщо їй в такому разі буде випускати бюджетний процес з-під свого контролю? Та вона забуде про той бюджетний кодекс, як забула про масу своїх обіцянок до цього: повернення радянських вкладів за два роки, скасування призову в армію, тощо.

Другий транш – це добавка 50 гривень до зарплати листонош. А, як відомо, саме вони є рознощиками пенсій, листів, газет, а заодно, як подяку, вони будуть розносити й іншу агітаційну друковану продукцію зрозумілого змісту і всім відомої кандидатки. При цьому її опоненти будуть змушені укладати угоди, якщо раптом захочуть скористатися допомогою українських поштарів.

Третій транш – іменні листи-запрошення особисто від прем’єрки з пропозицією безкоштовно приватизувати свою присадибну ділянку тим, хто цього досі не зробив. Показово, що ще влітку з селян за це не просто дерли в три шкури, а ще й посилалися на те, що немає бланків державних актів на землю. Не на диктофон чиновники пояснювали це тим, що один з народних депутатів однієї з провладних фракцій, який вже скупив майже всю землю на Київщині, й для чогось поскуповував ще й бланки державних актів. „Тепер їх немає у вільному обігу, — казав моєму батькові районний землемір у Житомирській області, при цьому натякнувши, — щоправда, можна купити на чорному ринку за доларів 300-400. Коротко кажучи, якщо ви купите чи десь знайдете бланк, то ми вам його заповнимо, а якщо ні, то звиняйте“. Тому зараз є одне питання, а що заважало Тимошенко раніше допомогти людям, здебільшого немічним пенсіонерам, яким важко не те, що в район їздити, але й сходити до сільради, безкоштовно оформити присадибні „сотки“?

 З тієї ж пісні і японські молоковози від неї для збору молока в селянських господарствах. Краще б потурбувалася, щоб закупівельні ціни на молоко не були копійчаними, щоб воно не коштувало менше за літрову пляшку найдешевшої газ-води. Та й хіба справжній господар, який дбає про свою, українську, промисловість, віддасть сотні мільйонів доларів на закупівлю чужого обладнання в той час, коли наші заводи, які простоюють, могли б випустити нічим не гірший молоковоз?