Чиновники хотят зарабатывать на сиротах

Марийка, Юрко, Максим, Ольга, Василек — обычные дети с необычными судьбами. Каждый из них сегодня старается забыть начало своего «недетского» детства. Мама пила, папа кололся… или наоборот? Но результат одинаков: нищета, попрош

Марійка, Юрко, Максим, Ольга, Василько – звичайні діти з незвичайними долями. Кожен з них сьогодні намагається забути початок свого «недитячого» дитинства. Мама пила, тато коловся… чи навпаки? Але результат однаковий: злидні, жебракування, крадіжки. ¯хні історії трагічні і, на жаль, не поодинокі. Що чекало б далі цих дітей не важко здогадатися. Вони й уявлення не мають про нормальні родинні стосунки, власну домівку, підтримку родини. Тому вірогідність того, що, рано чи пізно, діти з подібною долею опинилися б у колонії чи підсіли на «голку», стовідсоткова.

Порятунок!

Порятунком для українських безпритульних та сиріт стали іноземці. У 2001 році Барбара-Марія Монгайм, фундаторка Німецько-польсько-українського товариства приїхала до Києва аби допомогти українським дітям. Так з*явилася ідея про створення спеціалізованого центру для захисту дітей віком до 18 років. У ньому підлітки з «кризових» родин могли б жити та отримувати психологічну, педагогічну та медичну допомогу.

Просто кажучи, небайдужі люди Товариства, за власні кошти, бралися витягати українських дітей з прірви. Тоді, у 2001 році, проект альтернативного дитячого центру «Наші діти» прийняли на «ура» і урядовці, і столичні чиновники. Але задля реалізації доброї справи потрібно було… місце. Одного бажання допомагати кинутим напризволяще дітям виявилося замало. Потрібно ще мати сталеві нерви, щоб реалізувати свої благочинні наміри в київському бюрократичному світі.

Переконали

Лише через чотири роки, аж у 2005 Барбарі-Марії Монгайм вдалося домовитися з КМДА про передачу Центру «Наші діти» будівлі дитячого садочку № 233, який, до того ж, давно вже не працював. Допомогу тоді надав Володимир Сівкович, який переконав О.Омельченка не продавати, а передати будівлю старого дитячого садка на благочинні цілі Усі приміщення необхідно було серйозно реконструювати, а подекуди навіть повністю перебудовувати. Довелося благодійникам підшуковувати кошти ще й на цю, додаткову проблему.

Проте меценати з України та Європи були знайдені і проект запрацював, а ремонт розпочався. Сама шведська Королева Сильвія передала 50 тисяч євро на те, щоб українські безпритульні діти мали нормальну родину, дах над головою і пристойну перспективу на доросле життя. За такі доброчинні діяння ¯¯ Величність називають «королевою нужденних дітей». З коштів меценатів і фінансувався Центр. Доброчинні внески пішли на ремонт та облаштування приміщення і навколишньої території, меблі, комп’ютери, дитячий одяг. Завдяки матеріальній підтримці будинок у 2008 році все ж почав працювати.

Мама, тато, ми

Сьогодні це справжній зразок соціального закладу нової форми. Працівники-спеціалісти Центру «Наші діти» розуміють, що тільки вилученням дітей з кризової родини покалічену дитячу душу не вилікуєш. Тому підлітків до нормального життя адаптують поступово. Спочатку вони живуть у реабілітаційній групі Центру, а вже потім переходять до соціальних батьків у сімейну групу.

Для роботи у центрі запрошують сімейні пари, рідні діти яких вже виросли. На базі Центру постійно проводяться тренінги та семінари для соціальних працівників, соціальних батьків та усиновителів. Відбір іде ретельний, підготовка до нового статусу відбувається ´рунтовна. Утім батьки-опікуни – це інша історія.

Соціальні батьки – хто вони?

На тренінгах у Центрі досвідчені працівники соціальних служб міста готують сімейні пари, які вирішили стати соціальними батьками. Після навчання вони стають соціальними батьками й отримують рекомендацію від фахівців. Але, як говорить Бернд Бьоттхер, виконавчий директор Товариства в Україні: «Одних рекомендацій замало, нашим знедоленим дітям потрібні безумовне тепло у серці та щира любов. Виховання дітей, тим паче тих, котрі ковтнули вдосталь горя у свій дитячий вік, потребує терпіння, щоденної кропіткої праці».

Пан Бернд вважає досягненням те, що вдалося разом з місцевими органами опіки домогтися від держави грошової допомоги на підтримку дітей. Проте є одна непроста ситуація, яка склалася у відносинах між Товариством та КМДА. Як говорить Володимир Сівкович, віце-прем’єр міністр України і людина, як підтримувала проект з самого початку: «За землю колишнього дитячого садочку, приміщення якого перебудовані та капітально відреставровані, Товариство, усі ці роки, сплачує орендну плату за комерційними тарифами, що разом з комунальними послугами становить більше 200 тис. грн. на рік.».

Однак, як говорять: одна біда не ходить. Крім високої орендної плати, непокоїть дирекцію Товариства ще одна проблема – термін дії орендного договору на приміщення закінчується вже за декілька років. А це виходячи з сьогоднішніх подій в українському політикумі, реальна можливість опинитись разом з дітьми на вулиці. Аби, як у дітей так і у дорослих, такого клопоту небуло, необхідно посилити і систематизувати державну турботу і опіку дітьми. Варто поновити та створити нові спортивні та освітні центри, які існуватимуть не лише за державний кошт, а й за приватні інвестиції. Ініціативи у цих напрямках будуть суттєвою допомогою модернізації державної політики у галузі сім’ї та молоді.