Валентина Фіната: «Я часто думаю для чого створені такі військові формування як Правий сектор»

На межі Дніпропетровської та Донецької області проходить буферна зона для захисту цивільних територій від ймовірного вторгнення терористів. Вона сформована з кількох військових частин та добровільних військових формувань.

Тут у селі Велика Михайлівка Покровського району розмістилися бійці Правого сектору. Шкода, але колишні герої Майдану і Революції гідності проявили себе не найкращим чином і за кілька місяців перетворили життя мешканців села на справжній жах. Допомоги навіть довелось просити у представників місії ОБСЕ в Україні. І це при тому, що лідер Правого сектору Дмитро Ярош балотується до Верховної Ради саме по 39 мажоритарному округу, в який входить і Покровський район. Голова Великої Михайлівки Валентина Фината намагається захистити свою громаду всіма доступними їй методами і привернути увагу центральної влади до проблеми, тому розмова наша вийшла відвертою і без фальші.

Валентино Іванівно, ситуація що виникла в Покровському районі та за його межами вже набула значного розголосу. Розкажіть як формувалися стосунки бійців Правого сектору із мешканцями села?

Десь півроку тому наше районне керівництво дало дозвіл розмістити Правий сектор у дитячому таборі «Дружба», що розташований в лісі, поблизу нашого селища. З тих пір і почалися наші проблеми. Вони приїжджають до нас обвішані гранатами і автоматами, на дорогих джипах. Літають по селу з неймовірною швидкістю, як правило нетверезі, а часто і під дією наркотичного дурману. Заходять до магазину, беруть товар, який заманеться, псують майно, а розраховуються нецензурною лайкою. Погрожуючи автоматами, у людей крадуть або просто насильно забирають машини. Улюбленою забавою стало стріляти по городах зайців. А селяни в цей час, як правило, обробляли городину, а вони чергами з автоматів поливають… Хто встиг впасти вчасно – добре, а хто ні, для них на краще. Мені 63 роки і я завжди їздила по селі на велосипеді, а тепер мені страшно.

Скажіть, а ви намагалися з ними вирішити цю проблему?

Спроби налагодити діалог були і неодноразово. Проте розмовляти з людьми, у яких неврівноважена психіка, які постійно знаходяться під впливом дурману вкрай складно. Вони бють наших дітей, погрожують мирним місцевим мешканцям. І мені потрібно було щось робить. Ти з ним балакаєш, а воно тебе не чує і дивиться хто знає куди, а потім говорить мені: «Давай іди бігом, бо я тебе поставлю в рамки». Ну і що зміниться якщо ти мене поставиш у рамки? Чи не краще було б якби ти себе поставив у рамки і вів себе просто достойно?

Ви знаєте, у нас завжди стояли військові частини і ми звикли зовсім до інших стосунків. Коли проходили військові навчання в діючій армії, то до мене завжди приходив командир чи замісник і вони брали дозвіл на проведення навчань. Ми попереджали людей про небезпеку, щоб у цей час не ходили до річки чи в ліс, не випасали скотину. Всі почувались у безпеці. Сьогодні командири військових частин мені кажуть, що я занадто відчайдушна і просять, ні за яких обставин не йти у табір до Правого сектору з будь-якими проханнями. По-перше, бойовики їх не почують, по-друге такі візити – становлять пряму загрозу життю і здоров’ю. Наші військові мені кажуть: «Ми їдемо на переговори до Правого сектору і виймаємо чеку із гранати». Ви розумієте, що це за народ?

Але ж в районі є правоохоронні органи. Ви зверталися за допомогою, наприклад, до міліції?

Вони б’ють і міліцію. Приміром, наш дільничний посмів втрутитися в одну із сотень бійок у кафе. Після цього бійці Правого сектору бігали по сьому селу і шукали його. Довелося сховати дільничного у військовій частині, він сидів тиждень там під охороною, щоб не вбили. Крім цього, ми маємо сумний випадок у сусідньому селі. Дільничний з Малої Михайлівки зник без вісті. В одному місці знайшли його машину,а в іншому — бронежилет і якусь одежу, за якою батьки його і впізнали. А скільки загалом людей позникало! Вони й досі невідомо де знаходяться.

Скажіть а СБУ чи прокуратура якось реагують на все, що у вас відбувається?

Всі ховаються. Вони їх бояться, бо ці бойовики до зубів озброєні, та ще й із здвигом «по фазі». Оце найстрашніше. Крім того Правий сектор нікого не пускає до себе в табір. Наші люди, які працюють там розповідають, що в овочевих погребах бойовики тримають полонених і катують їх. Там стоїть жахливий стогін і крик.

На території, що підпорядкована вашій селищній раді, є військові частини. Ви не пробували вплинути на ситуацію з допомогою нашої армії?

Так, армія єдині, хто нам допомагає. Тільки завдяки військовим та місії ОБСЕ нам стало трішки спокійніше.

Сьогодні дивлячись на своє село, я часто думаю, для чого створені такі військові формування як Правий сектор. Адже у нас є діюча, професійна армія, то хіба не краще дати їм нормальну техніку та озброєння?

Душа болить, коли бачу, на яких машинах їздять наші військові, вся техніка, застаріла, мабуть, мого віку. Сільська громада гуртом допомагає з ремонтом, запчастинами, продуктами та одягом, бо солдати обшарпані, убогі і голодні. Чого не скажеш про тих, хто гасає по селу з осередку Правого сектору.

Скажіть, як вам вдалося привернути увагу місії ОБСЕ і які результати їхньої роботи?

Ми запрошували місію ОБСЕ тричі. Вони приїжджали і спілкувалися зі мною, і з депутатським корпусом ,і з членами виконкому. Кожен з них називав дату і прізвища для того, щоб переконати представників європейської організації, що з нашого боку це ніякий не ажіотаж. Як тільки якийсь факт їх зацікавлював більше, то ми одразу організовували зустріч із безпосередніми учасниками подій. Члени місії були просто шоковані. Я їх просила передати нашому уряду і чиновникам різного рівня, допомогти припинити безчинства у нашому районі. Слава Богу, нас почули. Кількість бойовиків зменшилась, вони стали більш урівноважені. Хоча випадків із трагічним кінцем, все ще вистачає.

Можливо, це пов’язано з тим, що лідер Правого сектору Дмитро Ярош балотується в народні депутати по вашому округу і він проводить з ними виховну роботу?

Мені дуже хотілося побачити і почути, які ця людина має погляди на життя, його бачення майбутнього. Але пан Ярош жодного разу не приїхав до нас. Натомість був у селі Гаврилівка. Зустріч була специфічною. Спочатку бійці з автоматами обшукали весь клуб, а потім впустили людей. Найперше, що люди запитали у Яроша, чому він не можете навести порядок у Правому секторі, чому триває це свавілля? А він каже: «Я може і не знаю того, що ви знаєте, але я їх не налаштовую на безчинства, це їхня добра воля».

Враховуючи специфічність вашого району, розкажіть як у вас проходять зустрічі із іншими кандидатами в народні депутати?

Правий сектор бояться всі кандидати в народні депутати. До нас приїжджав тільки один кандидат, решта – бояться. Лише по-тихому передають агітаційну продукцію та свої програми. То хіба ж це вибори? В яку Європу ми йдемо? Я брала участь у всіх виборах, які у нас проходили. Була і членом комісії, і головою, і спостерігачем. Ніхто ні на кого не тиснув. Хтось зустрічався з виборцями особисто, хтось надсилав письмові звернення, приїжджали агітатори. Тепер здається, що то була справжня демократія.

Не так давно відбулися Президентські вибори. Де і як голосували бійці із Правого сектору?

На президентських виборах Правий сектор зареєстрували у нас і внесли до списків виборців. Я просила районне керівництво, щоб дали можливість нам виїхати із скринькою до них у табір і вони там би за цими списками проголосували. Однак нам сказали, що не можна. В результаті в день голосування у нас порозбігалися всі люди, бо вони прийшли не організовано, а групами по 10-20 чоловік. Люди боялись іти на дільницю і явка місцевих була дуже низькою. Ви навіть не уявляєте, як жити постійно під дулом автомата!

Які сподівання громада покладає на ці вибори?

Сьогодні для простих людей найстрашнішою є зміна влади. Ще рік тому ніхто не міг і подумати, що буде війна на нашій землі. Ми не знаємо чи зможе нова влада принести мир у наше життя чи ні, але ми мріємо про мирне життя, бо бачимо і відчуваємо все на собі. Всі багаті люди мають не одне громадянство. У них є кошти і вони весь час зважують жити тут чи за кордоном. Тому прості люди є справжніми патріотами, бо ми живемо на цій землі незалежно від того добре тут чи погано. І ми раді своєю працею створити у себе європейське життя, бо нас Господь поселив у Європі. То давайте хоча б проведемо вибори без автоматів.

Источник: Власти.нет