Чому Україна не поступиться армією: розбір «червоної лінії» у війні з Росією

Україна не дозволить Росії чи будь-кому іншому диктувати розмір і готовність її збройних сил — це "червона лінія" в переговорах про мир.

Про це Reuters заявив Павло Паліса, заступник глави Офісу президента:

«Це принципова позиція України — ніхто, і тим паче агресор Росія, не диктуватиме нам, якими мають бути наші збройні сили».

Таку заяву він зробив на тлі спроб Дональда Трампа завершити війну, де Путін вимагає обмеження української армії. Чому Київ тримається за свою військову міць і що це означає для майбутнього конфлікту?

Вимоги Росії та відповідь України

Володимир Путін у своїх умовах миру чітко позначив: Україна має скоротити армію, відмовитися від амбіцій вступу до НАТО та віддати чотири регіони — Донецьк, Луганськ, Херсон і Запоріжжя. Ці пункти Москва називає «гарантією безпеки», але для Києва вони звучать як капітуляція.

«Добре підготовлена армія — найкраща гарантія безпеки Києва проти нових атак Росії», — підкреслив Паліса. Він додав: «Наше завдання — добре засвоїти уроки минулого», натякаючи на слабкість ЗСУ в 2014 році, коли Росія анексувала Крим і розпалила війну на Донбасі.

Тоді українська армія налічувала лише 6000 боєздатних солдатів, а бюджет оборони був меншим за $2 млрд. Сьогодні ЗСУ — одна з найбільших і найдосвідченіших армій Європи, з понад 700 тисячами особового складу та витратами на оборону в $43 млрд за 2024 рік (за даними SIPRI). Це результат десятирічної модернізації, волонтерського руху та західної підтримки. Поступитися цим заради миру — означає для України залишитися беззахисною перед новим ударом.

Історичні уроки

«Можу припустити, що Росія хоче полегшити собі майбутнє, але ні», — сказав Паліса, коментуючи наміри Москви. Історія підтверджує його слова. Після Мінських угод 2015 року Україна скоротила присутність військ на Донбасі, сподіваючись на мир. Натомість Росія використала перепочинок для підготовки повномасштабного вторгнення 2022 року. «Слабка армія — це запрошення для агресора», — зазначає військовий експерт із Центру Разумкова Микола Сунгуровський. Він додає: «Якщо Путін отримає слабку Україну, наступний удар може бути вже за рік-два».

Цей страх поділяє і громадськість. Опитування КМІС у березні 2025 року показало, що 78% українців проти скорочення армії в обмін на мир, навіть якщо це означатиме втрату окупованих територій. «Ми бачили, що буває, коли віриш Росії», — каже киянин Андрій, чий брат воює на сході.

Трамп і переговори

Трамп, який повернувся до Білого дому з обіцянкою «швидкого миру», зіткнувся з реальністю: його 30-денне перемир’я, узгоджене в Саудівській Аравії, вже тріщить через взаємні звинувачення в атаках на енергетику. США відновили військову допомогу Києву, але неясно, чи готові вони підтримати позицію України щодо армії.

«Переговори з США про додаткову допомогу ще не почалися», — визнав Паліса, натякаючи на невизначеність із поставками Patriot чи HIMARS.

Трамп, схоже, хоче компромісу, який задовольнить Путіна, але не перетворить його на переможця. Проте для Києва поступка армією — це не компроміс, а самогубство. «Будь-яке обмеження ЗСУ — це подарунок Росії», — вважає аналітик Atlantic Council Пітер Дікінсон. Він додає: «Трамп може натиснути на Зеленського, але суспільство цього не прийме».

Майбутнє армії як майбутнє країни

Україна не лише тримається за нинішню силу, а й інвестує в майбутнє. Паліса розповів про розробку власних систем ППО та переговори з партнерами про передачу технологій для виробництва зброї. «Процес рухається динамічно», — запевнив він. Це відповідь на ризик скорочення американської допомоги, яка може вплинути на запаси ракет до кінця 2025 року.

Військовий експерт із Лондонського інституту стратегічних досліджень (IISS) Джеймс Шерр зазначає: «Україна довела, що може бути самодостатньою. Її армія — це не лише захист, а й символ стійкості». За його прогнозами, скорочення ЗСУ до рівня, який хоче Путін (ймовірно, до 200–300 тисяч), зробить Україну вразливою до блокади чи нового наступу, особливо в умовах весняного наступу, який Паліса прогнозує на травень.

Висновок: червона лінія чи точка розриву?

«Ніхто не диктуватиме Україні, якими мають бути її збройні сили», — ці слова Палісі стали гаслом Києва в переговорах.

Армія для України — не просто інструмент війни, а гарантія існування. Трамп може шукати миру, Путін — слабкості, але Україна бачить у своїй силі єдиний шлях до безпеки. Питання в тому, чи вдасться знайти баланс до травня 2025-го, коли Росія, за прогнозами, піде в наступ. Якщо ні, «червона лінія» може стати лінією нового фронту.