Путін не підготував наступника: Foreign Affairs попереджає про кризу спадкоємності в Росії

Російський президент Володимир Путін, якому 73 роки, побудував потужний персоналістський режим, але не створив реального механізму передачі влади.

Про це пише журнал Foreign Affairs у матеріалі політолога Джуліана Воллера «After Putin: Russia’s Coming Succession Crisis».

Автор зазначає: коли Путін врешті-решт залишить посаду — через смерть, хворобу чи (малоймовірне) добровільне відсторонення — Росія може зіткнутися з хаотичною боротьбою еліт або продовженням стагнації під владою геронтократії.

Конституція дає лише формальний шлях

Згідно з російською Конституцією, у разі вакансії президентського крісла прем’єр-міністр стає виконувачем обов’язків до виборів, які мають відбутися протягом трьох місяців. Нинішній прем’єр Михайло Мішустін, однак, не має власної сильної мережі лоялістів. Путін свідомо призначав на цю посаду фігур, які не можуть його затінити.

Партія «Єдина Росія» також ніколи не була інструментом для вибору спадкоємця. Конституція не передбачає посади віце-президента. Єдиний експеримент із передачею влади — підтримка Дмитра Медведєва у 2008 році — закінчився «рокіровкою» і поверненням Путіна у 2012-му.

Селекторат старішає

Ключову роль у будь-якій реальній передачі влади відіграватиме не Конституція, а вузьке коло «селекторату» — людей, які контролюють найважливіші інституції та мають особисті мережі. До цього кола належать спікери обох палат парламенту, голова Адміністрації президента, секретарі Ради безпеки та Державної ради, директор ФСБ, міністр оборони.

Сьогодні більшість цих посад займають люди одного з Путіним покоління:

Олександр Бортніков (ФСБ) — 74 роки,
Сергій Наришкін (зовнішня розвідка) — 71,
Олександр Бастрикін (Слідчий комітет) — 72,
Віктор Золотов (Росгвардія) — 72,
Сергій Шойгу (Рада безпеки) — 71,
Валерій Герасимов (Генеральний штаб) — 70.

Саме ці люди десятиліттями забезпечували стабільність режиму. Але їхня тривала присутність на вершині блокує природну зміну поколінь.

Молодше покоління чекає свого шансу

Серед порівняно молодших фігур, яких називають потенційними претендентами, — секретар Державної ради Олексій Дюмін (53 роки, колишній охоронець Путіна), спікер Держдуми В’ячеслав Володін (62), прем’єр Мішустін (60) та перший заступник голови Адміністрації президента Сергій Кирієнко (64).

Водночас діти нинішніх еліт уже займають високі посади, «перестрибуючи» покоління 50–60-річних чиновників. Це створює додаткову напругу всередині системи.

Паралелі зі сталінським періодом

Воллер порівнює ситуацію з періодом після смерті Йосипа Сталіна у 1953 році. Тоді формальний наступник Георгій Маленков швидко втратив одноосібну владу, і почалася багаторічна боротьба між членами Політбюро. Перемогу здобув Микита Хрущов, який контролював партійний апарат.

Сьогодні, наголошує автор, багато ключових фігур старші й потенційно менш енергійні, ніж радянські претенденти 1950-х. Це підвищує ризик, що процес передачі влади вийде з-під контролю.

Що може піти не так

Чим довше геронтократія залишається при владі, тим менш підготовленими будуть ті, хто врешті займе ключові посади. Молоді кадри не мають досвіду управління на найвищому рівні, не мають усталених зв’язків довіри з іншими центрами сили і можуть почати боротьбу один з одним.

Навіть якщо Путін залишатиметься здоровим ще довго, кожна зміна на одній із ключових посад уже зараз стає об’єктом гострої конкуренції. Система, яка десятиліттями уникала природної ротації, накопичує потенціал для внутрішнього конфлікту.

Foreign Affairs робить висновок: відсутність чіткого плану спадкоємності — не випадковість, а свідома стратегія Путіна. Ціна цієї стратегії може виявитися високою саме тоді, коли режим найбільше потребуватиме стабільності.

0
07.08.2026 14:25