Помилка Вашингтона: чому розкол Китаю і Росії — лише мрія – The Hill

Про це пише The Hill. Ідея повторити дипломатичний тріумф Ніксона і Кіссінджера, що розколов комуністичний світ, у 2025 році виглядає як марна мрія Вашингтона. Чому ж стратегія, яка колись принесла перемогу в Холодній війні, тепер приречена на провал?

Від куль і критики до «безмежної дружби»

Ще пів століття тому Китай і СРСР були на ножах, попри спільну ідеологію. У 1956 році Хрущов розкритикував Сталіна, чим розлютив Мао Цзедуна, який мріяв очолити світовий комунізм. «Великий стрибок уперед» у 1958 році став китайською спробою довести, що їхня модель краща за радянську, але Москва лише глузувала. До 1960-х розкол дійшов до межі: СРСР відкликав своїх ядерних радників із Китаю, а в 1969 році країни обмінялися пострілами на спірному кордоні. Саме тоді США в особі Ніксона й Кіссінджера вдарили клин у цю тріщину, уклавши союз із Пекіном проти Москви.

Але нинішня картина — зовсім інша. У 2022 році, за кілька тижнів до вторгнення в Україну, Путін і Сі Цзіньпін підписали меморандум про «безмежну дружбу» — без заборонених зон і без впливу зовнішніх сил. Китай попросив Росію відкласти ескалацію до завершення Пекінської Олімпіади — і Путін погодився. Відтоді Пекін підтримує Москву зброєю, дипломатією й економікою, демонструючи, що старі рани загоїлися, а спільний ворог — США та їхній ліберальний порядок — міцно зв’язав колишніх суперників.

Спільний ворог — найкращий клей

Як зазначає Аарон Фрідберг, сьогодні Китай і Росія об’єднані не ідеологією, а «анти-ідеологією» — неприйняттям американського домінування. Там, де ядерна гонка їх роз’єднувала, нині вони разом розробляють космічні технології, штучний інтелект і нарощують ядерні арсенали — на відміну від США, які свої запаси не розширюють. Кордонний спір, що колись ледь не призвів до війни, закритий угодою 2008 року, яку Путін проштовхнув одразу після приходу до влади. «Зворотний Ніксон» — ідея, що Росія має боятися китайських амбіцій на Далекому Сході, — розбивається об реальність: Сі не дає Путіну жодного приводу для страху.

Цей союз — не просто прагматизм. Обидві країни вивчили уроки Холодної війни краще за багатьох американських стратегів. Вони знають, що розкол між СРСР і Китаєм допоміг США перемогти, і зробили все, щоб цього не повторилося. Китайські танки більше не стріляють по російських, а спільні проєкти в технологіях і торгівлі лише зміцнюють їхню єдність.

Чому США програють цю гру?

Колись Вашингтон міг розраховувати на ідеологічні тріщини чи територіальні суперечки. Сьогодні їх немає. Китай не лише не зазіхає на російський Далекий Схід, а й інвестує в нього. Росія, своєю чергою, не боїться китайської експансії, бо бачить у Пекіні не загрозу, а щит від санкцій і тиску Заходу. Навіть війна в Україні стала тестом на міцність: Китай не відвернувся від Росії, а навпаки, підставив плече.

Hill попереджає: спроби США розколоти цей дует — це хибний шлях. Меморандум 2022 року чітко заявляє, що їхня співпраця «не спрямована проти третіх країн», але реальність інша — це виклик Америці. Історично спільні вороги роблять союзників міцнішими, і Москва з Пекіном це доводять. Поки Вашингтон мріє про тріщини, яких немає, Китай і Росія будують свій порядок — без розривів і без жалю до минулого.

Що далі?

Для США це означає стратегічний глухий кут. Політика «зворотного Ніксона» не спрацює там, де немає страху чи ворожнечі. Китай і Росія грають у довгу, і їхня ставка — не просто виживання, а зміна глобального балансу. Вашингтону час прокинутися: розкол — це лише мрія, а реальність — міцний тандем, який не боїться ні санкцій, ні дипломатичних ігор.