Главная » Україна » Суспільство
Просмотров 1182   КомментариевКомментарии

Олександр Іщук: «Боротись з гниллю державної та правоохоронної системи»

Слова Тараса Шевченка – «Борітеся – поборете!» – як ніколи актуальні сьогодні, вони є полум’яним закликом до боротьби проти соціального гноблення.

Остання посада кандидата юридичних наук, старшого радника юстиції Олександра Іщука – начальник управління нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин Генеральної прокуратури, з якої він звільнився за власним бажанням 2 грудня 2013 року. Але перш ніж задавати Олександру Сергійовичу питання, ми хочемо процитувати один цікавий документ, який потрапив до редакції. Отже, стенограма виступу представника Генпрокуратури України Іщука перед експертами Ради Європи під час візиту до Страсбургу у червні 2013 року:

«Ми вам дуже дякуємо, що ви переймаєтесь долею України, вивчаєте законодавство нашої держави і допомагаєте нам встановити принципи демократії та забезпечення прав і свобод громадян. Хочу сказати, що основна проблема, яка є в Україні, пов’язана не із законодавством, що існує зараз чи існувало раніше. Адже в жодних законах чи нормативних актах, які діяли раніше чи діють зараз не вказувалось, що можна якимось чином порушувати права і свободи громадян. А основна проблема пов’язана із неналежним дотриманням громадянами чи службовими особами діючого законодавства в Україні.

Цей негативний наслідок неналежного дотримання діючого законодавства, на жаль, залишився з часів Радянського Союзу, у якому завжди на першому місці був принцип забезпечення державної комуністичної системи. Для її збереження принципи демократії та забезпечення прав і свобод громадян нехтувались, а в окремих випадках громадяни, які були патріотами незалежності України і заявляли про це в Радянському Союзі, взагалі знищувались цією злочинною комуністичною системою.

На відміну від Радянського Союзу у країнах Західної Європи після закінчення Другої світової війни принципи демократії та забезпечення прав і свобод громадян стали основними. Країни Західної Європи та Північної Америки після закінчення Другої світової війни прийняли близько 200 тис. українців, які перебували у полоні чи були вивезенні фашистами у рабство, і які виявили бажання залишитись у цих країнах. Ці 200 тис. українців прожили в подальшому нормальним та гідним життям. Створили сім’ї, народили дітей. Їхні права і свободи у цих країнах було цілком забезпечені.

Що ж чекало громадян Радянського Союзу, які під час Другої світової війни попали в полон, чи були вивезенні в Німеччину, а після закінчення війни вирішили повернутись до Радянського Союзу? У кращому випадку їх чекали табори в Сибіру, строком більше 10 років, в гіршому – розстріли. Це скаліченні долі багатьох тисяч громадян. Зокрема, і мій дід – Іщук Володимир – за те, що перебував у полоні, був незаконно засуджений і висланий до Сибіру.

Аналізуючи, що відбувалось у Радянському Союзі з правами громадян, зрозуміло, що демократичний процес України після розпаду Радянського Союзу є не такий швидкий, як би хотілося. Ряд громадян, особливо старшого покоління, живуть з менталітетом комуністичного минулого. У зв’язку з цим в Україні час від часу і виникають проблеми із дотриманням законодавства, зокрема ті, які ми з вами обговорили під час навчального візиту до Ради Європи.

Тому Україні потрібно з врахуванням ваших порад прийняти і поміняти ті закони, які ще діють з часів Радянського Союзу, які б максимально обмежили та виключили можливість порушення прав громадян. .

Я запевняю, що більшість українців, зокрема ми, молоде покоління, щиро любимо Європу, пишаємось – на якому високому рівні у Євросоюзі здійснюється дотримання чинного законодавства поліцією, прокурорами, суддями та простими громадянами.

І ми хочемо, щоб у нас так було, як і у вас! Розуміємо, що для цього нам потрібно багато працювати. Нам потрібно використати ваш досвід, і нам потрібна ваша підтримка та допомога. Тому я прошу вас підтримати Україну на всіх рівнях, де ви тільки можете її підтримати.

А з часом, я вірю, суспільство досягне такого рівня, що буде створена єдина ідеальна система та модель права у країнах Євросоюзу, до якого обов’язково буде входити Україна.

У нас дуже гарна і велика країна. У нас добрі, хороші та відверті люди. Приїжджайте до нас в гості. Будемо раді вас зустріти. Ми вас всіх любимо і щиро вам дякуємо! До побачення!»

- Олександре Сергійовичу, ця ваша промова зворушила європейських експертів. А ви не змінили своїх поглядів щодо зовнішньополітичного вектору України?

- Ні, я своїх поглядів не змінив. І вважаю, що це єдиний шанс для нас, українців, збудувати справжню незалежну, демократичну та процвітаючу державу.

- До речі, а чому ви вирішили звільнитися з органів прокуратури?

- Бо зрозумів, що, працюючи останнім часом у Генеральній прокуратурі України, не можу впливати не тільки на процеси, що відбуваються у нашій державі, а й на процеси, які відбуваються в органах прокуратури. Зокрема, стосовно моєї особистої роботи. За таких умов я не бачив для себе перспектив у своїй професійній прокурорській діяльності.

- І чим займаєтесь зараз?

- В першу чергу – наукою. А ще, використовуючи знання, досвід та інформацію, що отримав за майже 18 років в правоохоронних органах, маю на меті стати правозахисником. Вважаю, для цього буде дуже корисною журналістська робота. За допомогою пера зможу принести користь суспільству, борючись з гниллю державної та правоохоронної системи, яка на протязі усіх років незалежності виражалась в замовних вбивствах, корупції, розкраданні бюджетних коштів, а в подальшому – у прикритті даних злочинів високопосадовцями.

Зрозуміло, що вся ця гниль та несправедливість нашої державної системи тягнеться з часів Радянського Союзу, де права і свободи людини та громадянина були зведені до нуля, а державна машина розчавлювала всіх інакомислячих, які заявляли про свою гідність та право на гідне життя.

- На вашу думку: чому більшість українців живе за межею бідності і повинна шукати кращої долі в інших країнах?

- Мій львівський викладач (я навчався в середині 90-х у Львові) сказав фразу, яка мені запам’яталася: «Чому поляки вже багаті, а ми, українці, – такі бідні? Бо в поляків бідна країна. Яку після розпаду Радянського Союзу за два роки можновладці розікрали, а потім почали будувати з «нуля». А у нас країна дуже багата, яку досі не можуть розікрасти».

Життя показало, що розікрасти Україну не можуть до наших днів. Але дехто, не маючи змоги розікрасти до кінця, бо вже не влазить в жодні кишені, та на жодні банківські рахунки, намагається її поділити.

Протягом всього часу незалежності кількість державних коштів, що розкрадалася за рік службовими особами у всіх сферах діяльності шляхом незаконної приватизації державних підприємств, закупівлі товарів, робіт і послуг за завищеними цінами, або таких, що взагалі не існує, шляхом видачі кредитів на підставних осіб, шляхом «кришування» контрабанди, несплати податків та інших платежів, незаконного видобутку надр та корисних копалин і т.д. є настільки великою, що хватило б на декілька десятків державних бюджетів. А вони осідають на рахунках обмеженої кількості осіб…

Наведу приклад. Рівненщина славиться родовищами бурштину. У північних районах області його незаконно видобувають варварським способом – за допомогою мотопомп. За кожну мотопомпу «кришувальникам» сплачують $500 дол. У день! За 100 мотопомп – $50 тис. За місяць це $1,5 млн. За рік – $18 млн. А в цей час незаконно видобутий камінь збувають за безцінь за кордоном. Тільки на бурштині Україна втрачає близько $80 млн. у рік. Хоча здавалося б: чому не легалізувати видобуток бурштину, здійснюючи належний контроль за його видобутком? Але це – здійснюване протягом десятків років незаконне видобування бурштину на Рівненщині – піщинка у «сахарі» відшліфованих чиновниками способів розкрадання державних коштів, що належать усім громадянам України.

Якщо таким «діячам» не дати можливості красти, рівень життя кожного українця був би схожим на добробут корінного жителя Арабських Еміратів!

Сльози накочуються, коли чуєш по телебаченню, що хворій дитині потрібна операція за кордоном, але немає коштів. Невже не приходять уві сні ці діти нашим можновладцям, які безбожно розкрадають нашу країну? Де наша «Лікарня майбутнього»? В результаті, не маєш коштів – помирай. Це геноцид українського народу…

- Ви підтримували протестувальників на Майдані? Як оцінюєте дії влади, що призвели до загибелі стількох людей ?

- Своє ставлення до дій влади я виказав звільненням з органів прокуратури. Особисто для себе я осудив владу за зміну зовнішнього вектору розвитку нашої держави та незаконне побиття мітингувальників працівниками міліції в ніч на 30 листопада 2013 року. А те, що сталося потім – коли бандити- «тітушки» разом з міліцією чинили безчинства, які призвели до загибелі людей, не піддається нормальному здоровому глузду. Я підтримав Майдан і 23 січня став членом Всеукраїнського об’єднання «Майдан». Як уродженець Західної України, я є патріотом своєї країни та людей, що у ній проживають. Важливо, щоб держава ніколи не забула загиблих та поранених героїв та членів їх сімей. Бо ці герої віддали своє життя і здоров’я за нашу Батьківщину.

Слова Тараса Шевченка – «Борітеся – поборете!» – як ніколи актуальні сьогодні, вони є полум’яним закликом до боротьби проти соціального гноблення. І я буду боротись за рівність та справедливість у нашій країні всіма доступними мені законними методами. За своє майбутнє та майбутнє моїх дітей. Слава Україні!

Loading...

blog comments powered by Disqus