Первый на выход?

Вторую неделю подряд украинское информационное пространство живет предвкушением будущих громких отставок в правительстве. Изо дня в день появляются предположения и прогнозы о неизбежном сокращении должностей, об увольнении министров…

Другий тиждень поспіль український інформаційний простір живе передчуттям майбутніх гучних відставок в уряді. День у день з’являються припущення та прогнози про неминуче скорочення урядових посад, про звільнення міністрів і віце-прем’єрів. Зрозуміло, що більшість цих розмов є скоріше “грою на нервах”, хоча й не безпідставною. Загроза звільнення, між тим, може стати реальністю для тих, хто прийшов до уряду “ заради статусу ” та “ завдяки минулим заслугам ”.

Зайвого представлення такі “ заслужені ” урядовці не потребують. ¯х імена стоять у списку “ перших на вихід ” вже тому, що спочивати на лаврах може кожен, а зробити щось конкретне – одиниці. Жити минулою репутацією в період масштабних і, головне, швидких реформ – марна трата часу й бюджетних коштів: чиновництво вищого рангу обходиться державі недешево, а чиновництво, яке, спочиваючи, гальмує необхідні галузеві перетворення стає взагалі невиправдано дорогим “задоволенням”. Втім і його доводиться, на жаль, “ скоштувати ” до схочу. Навіть в такій непростій сфері, як сільське господарство.

Як відомо, на аграріїв сьогодні чекають великі перетворення. Галузь буде перебудована – з урахуванням передового досвіду, новітніх тенденцій та віяній. Сільське господарство спокійно й впевнено йде до того, аби посівна та жнива більше не виглядали “ битвою за врожай ”, а Україна не на словах, а на ділі стала одним з провідних експортерів якісного продовольства. Завдання масштабні й складні, але їх треба ставити й виконувати. Це аксіома, і вона не обговорюється.

Однак аксіома аксіомою, а людський фактор, виявляється, нікуди не подінеш. Чим активніше селяни залучаються до реформ, тим менш зрозумілою стає позиція людини, яка взагалі-то має ці реформи вести й координувати. Мова про віце-прем ’ єр-міністра Віктора Слауту, який останнім часом не тільки нічого не коментує, але й, здається, взагалі відійшов від аграрних справ.

Соціологи однієї з провідних міжнародних компаній запитали у пересічних аграріїв України, кого з політиків та урядовців вони вважають захисником своїх інтересів. Результати опитування не заставили на себе чекати: селяни вказали кого завгодно (від Президента Віктора Януковича до лідера комуністів Петра Симоненка), однак свого безпосереднього куратора – Віктора Слауту не згадав жоден з понад двох тисяч опитаних по всій Україні. Погодьтеся, більш красномовної характеристики роботи урядовця годі й шукати.

В кулуарах Адміністрації Президента вже подейкують, а чим взагалі-то займається віце-прем’єр з питань АПК? Що він веде, де буває, що каже? Чи бачив хтось план його майбутньої роботи й аналіз досягнень минулих ста днів? Навіть моніторинг інформаційних стрічок свідчить: останнім часом Віктор Слаута широко “засвітився” аж двічі – під час профільного інвестиційного агрофоруму, організованого в рамках виставки Агро-2010 та під час розповсюдження чуток-пліток про те, кому й який міністр не подобається. Віктор Слаута ніби-то висловив невдоволення роботою профільного міністра. Правда, своє “ невдоволення ” Слаута спростував так само швидко, як і висловив.  

Викликає подив й оточення віце-прем ’ єра. Преса вже неодноразово згадувала той факт, як спокійно й солодко почуває себе під крилом високого чиновника Володимир Іванишин – колишній генеральний директор Аграрного фонду. За остаточними даними перевірок, діяльність Іванішина на посаді очильника Агрофонду нанесла державі збитків на сотні мільйонів гривень. Чого варті, скажімо, контракти на отримання кредитних коштів з бюджету без згадування про відсоткові ставки та відсоткові платежі. Чого варті форвардні закупівлі неіснуючого зерна. Напівпідставні компанії та фірми отримували “ за красиві очі ” державні кошти, а цілком реальні товаровиробники залишилися без державної підтримки. Між іншим, аналогічна історія трапилася із “пільговим” пальним: аграрії шести областей не змогли його купити тільки тому, що пальне пішло в напрямку якихось хлібозаводів та “торгових домів”, які за визначенням не є сільгоспвиробниками.

Такі порушення, за великим рахунком, тягнуть на глибоке вивчення та відповідну реакцію з боку правоохоронців. Однак віце-прем ’ єр Слаута так не вважає. З Володимиром Іванішиним у нього напрочуд теплі й довірливі стосунки. Лишається сподіватися, що вони, стосунки, жодним чином не підігріваються фінансовими плодами минулої бурхливої діяльності колишнього гендиректора Агрофонду. 

Такий же альтруїзм та бажання зберегти дружбу, треба думати, керували віце-прем ’ єром, коли той забирав до себе Валентину Завалевську, яка без особливих успіхів (м’яко кажучи) опікувалася колись міжнародною діяльністю Міністерства агрополітики. Завдяки такій опіці нас, між іншим,  завалили китайським часником та польським салом, а в українській олії знайшли “шкідливі домішки” і різко знизили її вивіз за кордон. Наразі готується до призначення на службу до віце-прем’єра колишній перший заступник міністра аграрної політики Юрій Лузан, який свого часу відкрито говорив про те, що в Україні, мовляв, немає попиту на власне м’ясо та молоко.

Коментарі тут, що називається, зайві. Цілком ймовірно, що навчений досвідом Віктор Слаута просто бажає колишнім колегам добра. Однак чи є Кабінет міністрів “ запасним аеродромом ” для відставлених посадовців, які мало того, що не виправдали сподівань, але завдали країні матеріальних збитків? Чи варто робити з Кабінету Міністрів такий “аеродром” і своїми діями фактично гальмувати процеси, озвучені й ухвалені на найвищому рівні? В решті решт, про які реформи можна говорити взагалі, якщо передусім – вирішення проблем зайнятості друзів та набуття “ статусності ”? Хіба що про реформи власного світосприйняття.